Всі публікації цього блогу є моїми особистими думками, які я вирішив оприлюднити з тих чи інших причин.
Ні в якому разі жодна публікація не є поширенням інформації. Жодна з публікацій не є ангажованою будь-ким. Жодна з публікацій не є інспірованою моїми приватними неприязними почуттями до будь-якої особи - якщо, шановний читачу, вам здасться, що воно не так, напишіть мені про це. Я пишу тут лише те, в чому переконаний особисто. Я не претендую на істину в останній інстанції і залишаю за собою право на помилку, а також право на визнання цієї помилки, її виправлення, або впертого обстоювання.

4 листопада 2017 р.

Про зраду у триста слів

Щотижня я пишу невеличкі за обсягом - на чотири тисячі знаків - огляди зарубіжної преси для одного з видань, а потім публікую їх у власному блозі під рубрикою “Про що пишуть у світі”. Це не повноціні огляди: я обираю з прочитаного один-два матеріали, що зачепили мене особисто. Зачепили, бо схожі проблеми існують і в Україні: корупція, недоліки державного менеджменту, глобальна безпека тощо. Ці проблеми типові для усіх розвинених країн.
“Вашингтон Пост” та “Нью-Йорк Таймс” так, нібито передвиборча президентська кампанія не завершилася досі, “мочать” Дональда Трампа і вбачають у Гіларі Клінтон єдине світло у віконці. “Шпігель” не гидує надавати трибуну скомпрометованим і викинутим на узбіччя політичного життя діячам. “Санді Таймс” із задоволенням смакує реальні чи вигадані подробиці особистого життя перших осіб держави.
Натомість, українське питання, попри всю його геополітичну важливість, не займає перших шпальт закордонних видань. Тамтешніх читачів більше турбують внутрішні проблеми. І вже зовсім їх не обходять думки про їхню державу громадян інших країн. Навіть якомусь “Май Сан-Антоніо” не спаде на думку поцікавитися, - чи не втомилася від Сполучених Штатів Аргентина чи Марокко? Ачи раптово Кайманові острови висловили занепокоєння з приводу нового мита на мексиканські кактуси? Наші ЗМІ тут набагато перевершують закордонні: як старий комуніст з якогось Серравалле за кухлем к’янті щось буркне новому соціялістові, мовляв жовтий куртасик не пасує до блакитної запаски, - назавтра усі українські передові вийдуть із заголовками: “Сан-Марино засудило Україну за корупцію у геральдиці”...

Четвертий рік поспіль Україна стрімко перетворюється на суб’єкта міжнародних відносин. Впливового суб’єкта: згадаймо хоча б інцидент із Педро Арамунтом. Голос нашої країни дедалі гучніше звучить у залах ПАРЄ, Генасамблеї та Радбезу ООН. Через непохитну позицію України РФ втратила останні надії на сумнозвісне “перезавантаження” стосунків зі США. Ми перші у світі, хто витримав удар “гібридної війни”. Ми першими у світі спромоглися опиратися російській навалі. То хіба не досить почуватися молодшими братами цивілізації і змінити “зраду” на “перемогу”?

Немає коментарів:

Дописати коментар