Всі публікації цього блогу є моїми особистими думками, які я вирішив оприлюднити з тих чи інших причин.
Ні в якому разі жодна публікація не є поширенням інформації. Жодна з публікацій не є ангажованою будь-ким. Жодна з публікацій не є інспірованою моїми приватними неприязними почуттями до будь-якої особи - якщо, шановний читачу, вам здасться, що воно не так, напишіть мені про це. Я пишу тут лише те, в чому переконаний особисто. Я не претендую на істину в останній інстанції і залишаю за собою право на помилку, а також право на визнання цієї помилки, її виправлення, або впертого обстоювання.

17 лютого 2016 р.

Хто відповість за кризу?

Усвідомлюючи  відповідальність  перед  Богом,  
власною  совістю,  попередніми, нинішнім та 
прийдешніми поколіннями...
(З преамбули Конституції України)

Часто-густо злодієм виявляється той, хто гучніше за всіх лементує “тримай!”, а не той, кого злодієм призначають. Давайте без дипломатії - зусиллями функціонерів Адміністрації Президента і командою керованих Петром Порошенком популістів на чолі із його підлеглим Міхеілом Саакашвілі, а також депутатів коаліції на сьогодні злодієм призначений український Кабмін. І навіть не Кабмін, в якому переважна більшість міністрів за квотою БПП, Президента або з їхнього лобіі, а Народний фронт. І саме депутати найбільшої фракції - БПП були використані Президентом в якості тарану. Годі розмов про те, що нібито БПП - тільки назва. Сьогоднішні вже відверті переговори спочатку між Юлією Тимошенко та Петром Олексійовичем, а потім засідання фракції БПП під головуванням Президента в його адміністрації говорять красномовніше будь-яких заяв. Парламентсько-президентська республіка - міф, обманка для плебсу.

26 жовтня 2014 року ми обирали Верховну Раду України - найвищий законодавчий орган. Саме той, який уособлює в собі владу, що належить народу за Конституцією. 450 депутатів мають представляти волю українців, говорячи від нашого імені. Саме ці депутати підписали якусь угоду, бучно назвавши її “коаліційною” і прописали в ній програму власних дій. Ось що вони там написали:

2. Зобов’язання Учасників Коаліції
2.1. Неухильно дотримуватися умов Коаліційної Угоди, діяти чесно, прозоро, в інтересах держави та суспільства;
2.2. Вживати всіх необхідних дій для реалізації реформ, визначених цією Коаліційною Угодою, включаючи прийняття законів, постанов та інших актів Верховної Ради України, внесення змін до Конституції України у разі необхідності;
2.3. Сприяти Прем’єр-міністрові України та членами Кабінету Міністрів України, які будуть призначені Верховною Радою України, у реалізації реформ, визначених цією Коаліційною Угодою.

Про прозорість і чесність, я розумію, питання взагалі не стоїть. Чи вжили всіх необхідних дій наші парламентарії? Думаю, що проголосовані 16 лютого цього року законопроекти про зміни кандидатського списку після виборів, або закон про електронне декларування доходів і його оцінка з боку Европейського Союзу говорять за себе самі. Стосовно пункту 2.3. - на теперішній час розглянуто не більше 40 відсотків законопроектів, що подані Кабміном до Верховної Ради.

А ось, наприклад, зобов’язання, які узяли безпосередньо на себе самі коаліціянти:

2.14. З метою формування ефективної системи територіальної оборони, ліквідація Товариства сприяння обороні України та створення на його матеріальній базі військово-патріотичної організації - Української військової організації, яка стане базою для формування та підготовки сил територіальної оборони. Прийняття Закону України «Про Українську військову організацію».

Як вважаєте, прийняли, як зобов’язалися в першому кварталі 2015 року? 16 січня законопроект такий був поданий. Розглянутий із негативним висновком комітетом з питань правової політики та правосуддя. І все. Тиша. Більше до цього зобов’язання коаліція не поверталася. Нецікаво.

Ну, бог з ним, з цим патріотичним вихованням, не до того зараз - адже стріляють мало, війни в Києві, а тим більш в Монако немає і заробляти на цьому нецікаво. От пан Мельничук з РПЛ свій законопроект закинув подалі. Іншім нардепам теж виконати зобов’язання на думку не спало.

А от серйозніше питання - стосовно народовластя. Питання, неврегульованість якого призвело до вельми тяжких наслідків. Важко згадати депутата з коаліції, який би не бив себе в широкі груди і не волав “здали Крим”.

1.1.5. Законодавчо врегулювати питання проведення місцевих референдумів.

Врегулювали, мабуть? А ні. Подано було аж п’ять законопроектів, доопрацьовували весь рік - жодна редакція не прийнята і досі. Країна живе без можливості місцевих громад висловити свою волю. Як Янукович відібрав це право, так і живемо. Ані депутатам, ані Президенту не спало на думку поцікавитися - що там з референдумом. Нам він потрібний, їм - ні.

1.1.2. Визначити перелік повноважень органів місцевого самоврядування районного та обласного рівня за результатами публічного обговорення, наділення районних та обласних рад власними виконавчими органами;
1.4.1. Внести зміни до Конституції України, які забезпечать правову основу для схвалення низки законодавчих актів, необхідних для реалізації реформи місцевого самоврядування і територіальної організації влади;
1.4.2. Забезпечити деконцентрацію та децентралізацію повноважень згідно з Концепцією реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні та Європейською хартією місцевого самоврядування. Реорганізувати місцеві державні адміністрації в органи префектурного типу...

Улюблене дітище Президента України - децентралізація. Схвалено хоч жодний закон? Мова тут не йде про сумнозвісні “окремі райони” - конкретна мета позбавити нарешті місцеві громади тиску. Ті самі зміни до Конституції, для яких конче потрібні 300 голосів. Хто тепер проголосує за 81 депутата від фракції НФ? Без НФ і навіть зі всіма поголовно залишившимися “коаліціянтами” і позафракційними - 254 голоси. Ласкаво просимо до “ширки”, Опоблок.

Ми, народні депутати України, підписали цю коаліційну угоду у Верховній Раді України VІІІ скликання, об’єднались та створили парламентську більшість заради захисту суверенітету і територіальної цілісності України, проведення реформ у співпраці з іншими гілками влади заради підвищення добробуту і якості життя громадян України. Ми взяли на себе політичну відповідальність, щоб дати відповідь на виклики та загрози, перед якими сьогодні стоїть наша країна”.
Так написано в преамбулі угоди.

“Про відповідальність Кабінету Міністрів України (щодо прийняття резолюції недовіри Кабінету Міністрів України)”

Так написано в проекті постанови.

Мені здається, що то писали різні люди. Так хто ж таки винен в сьогоднішньому стані речей, в урядово-парламентській кризі, в ситуації в Україні? Народний фронт? Яценюк? Кабмін? Я, як і багато інших українських виборців Кабмін не обирав. Я обирав трохи інших людей - народних депутатів та Президента. І саме їм довірив свою частку влади. А вони побожилися, що зроблять. І скріпили божбу підписами, які, як виявилося, не варті паперу та чорнил.

“Своїм головним обов’язком ми вважаємо забезпечення обороноздатності України, відновлення економічного зростання, захист прав і свобод наших громадян…
Ми проведемо реформи…
Ми забезпечимо рівність усіх посадових осіб держави перед законом, обмежимо всі види імунітетів від кримінального переслідування…”

Я живу в якійсь іншій країні - де немає ані відповідальності, ані бажання захистити державу, ані рівності всіх перед законом. Навіть парламенту в моїй державі немає - дрібний базар із політичним секонд-хендом під мурами гранітної адміністрації “справжнього президента”.

Немає коментарів:

Дописати коментар