Всі публікації цього блогу є моїми особистими думками, які я вирішив оприлюднити з тих чи інших причин.
Ні в якому разі жодна публікація не є поширенням інформації. Жодна з публікацій не є ангажованою будь-ким. Жодна з публікацій не є інспірованою моїми приватними неприязними почуттями до будь-якої особи - якщо, шановний читачу, вам здасться, що воно не так, напишіть мені про це. Я пишу тут лише те, в чому переконаний особисто. Я не претендую на істину в останній інстанції і залишаю за собою право на помилку, а також право на визнання цієї помилки, її виправлення, або впертого обстоювання.

4 січня 2016 р.

Нестрашне вундерваффе

Ото лякають нас останнім часом все сильніше, мовляв, якщо РФ розвалиться на шматки, то це є дуже небезпечним. Бо розвалена РФ - це “де-не-ре” із ядерною зброєю. Буцімто тамтешні "моторили" будуть ще озброєні пекельним мечем ХХ сторіччя. І світу треба добре подумати, як уникнути цієї небезпеки з боку уламків “совка”. Давайте подумаємо разом, чи така небезпека існує насправді.


Був такий фільм часів СРСР, звісно про “великі досяжнення Країни Рад” в космічній галузі - “Укрощение огня”. Така собі агітка, як і майже весь радянський кінематограф. Але були там і корисні думки. Сцена в кабінеті Сталіна, де генконструктор пояснює, чому радянська ракета не літає - дуже влучна. Він там каже: “Одного мого бажання мало - потрібна докорінна перебудова промисловості, вирішення теоретичних питань балістики, підйом якості приладобудування”...

Тобто, про що каже герой фільму? Про те, що сучасна стратегічна зброя - це не тільки залізяка вдалої конструкції, а і інфраструктура її виготовлення, обслуговування, керування нею. Кваліфікований персонал. Згадайте пристрасті, які точилися навколо горезвісного “Бука”, що ним збили малайзійський Боінг - навіть для обслуговування цієї - не надскладної зброї - потрібний досвідчений персонал і ціла, хоч і мобільна, але інфраструктура. Міжконтинентальна реактивна зброя - набагато складніша техніка. Простим натиском кнопки, насправді, нічого не стартує. Це не комп’ютерні іграшки. Останні п’ятнадцять років РФ намагається навіть не розробити нове, а навіть відтворити, хай і спрощене, радянське. Але без особливого успіху - згадайте “Синеву” або “Булаву”, які летять куди захочуть і тільки тоді, коли зорі стануть вдало. І недарма росіяни будь-якими шляхами намагалися зберегти контракти на обслуговування ракет фахівцями українського  “Південмашу”.

Чим більше поглиблюється економічна криза в РФ, чим менше капіталів вона має змогу вкласти в оборонний сектор, тим швидше динаміка зубожіння високотехнологічної зброї. Бо вкладення коштів на одиницю зброї в ракетній галузі на порядки більше, ніж в інших, менш інтелектуально містких озброєннях. А масштаб крадіжок - однаковий у всіх. Більш того, при скороченні вкладення коштів, відсоток вкраденого буде навіть збільшуватися - така природа пострадянських “бізнесменів” і “червоних директорів”. Той, хто вчора крав 20% з мільярду бюджету, буде красти сьогодні ті ж самі 200 мільйонів з півмільярда. Вони ніколи не скоротять власних витрат заради справи, яка їх годує. Повільне зубожіння економіки агресора, справді, веде до практичної втрати боєздатності високотехнологічної зброї за рахунок руйнації її інфраструктури.

Але судячи з деяких ознак, Захід обрав тактику саме направлену на активізацію відцентрових процесів в самій РФ, а не на втрату нею ядерної зброї. Чому супротивники Росії не зважають на погрози “ядерних ДНРів” так, що їх доводиться аж залякувати “експертними висновками”? Все просто. Жоден з майбутніх фрагментів РФ ані фінансово, ані технічно нездатний утримувати ядерну зброю, ба навіть пустити в хід те, що опинилося випадково на його території. Кожний новостворений суб’єкт буде набагато біднішим і технічно слабкішим, ніж імперія. І “щит батьківщини” РФ в руках, наприклад, Незалежного Татарстану одразу перетвориться на ядерну пекельну  машинку, якої треба позбавитися будь-якою ціною.

Немає коментарів:

Дописати коментар