Всі публікації цього блогу є моїми особистими думками, які я вирішив оприлюднити з тих чи інших причин.
Ні в якому разі жодна публікація не є поширенням інформації. Жодна з публікацій не є ангажованою будь-ким. Жодна з публікацій не є інспірованою моїми приватними неприязними почуттями до будь-якої особи - якщо, шановний читачу, вам здасться, що воно не так, напишіть мені про це. Я пишу тут лише те, в чому переконаний особисто. Я не претендую на істину в останній інстанції і залишаю за собою право на помилку, а також право на визнання цієї помилки, її виправлення, або впертого обстоювання.

8 квітня 2015 р.

Щоб договоритися, треба говорити.

Я не вважав і не вважаю, що одеській громаді притаманна внутрішня війна на винищення. Унікальність міста полягає не в морському узбережжі - воно є і в багатьох містах світу. І не в архітектурному ансамблі - в світі багато гарніших міст. Унікальність Одеси в її ментальності, в фантастичній здатності громади домовлятися між собою. В тому, що одесити вміють, як ніхто, відділяти мух від борщу. І те, що трапилося 2 травня 2014 року, для Одеси настільки невластиве, що ці рани не загояться ще довго.



Безумовно, кривавий конфлікт готували довго. Навіть не півроку, а набагато довше - декілька років, насаджуючи тут ідею "русский город". Тишком підміняючи в самосвідомості одеситів справедливий тезис "Одеса - унікальна в світі" на "Одеса - унікальна саме для України".

І вони добилися свого - розкол пройшов не по лідерах або партійних осередках - по громаді. Страшне 2 травня сталося саме тому, що ментальність одеської громади не сприймає неможливим по суті напад озброєних бойовиків на мирну ходу. Це і тоді, і зараз вже сприймається одеситами як реальність. Одні - вважають для себе нормою силовими методами встановлювати свою ідеологію, інші - готові до проявів ненависті на їхню адресу. А влада, якої ми вручили свою безпеку і долю наших близьких нехтує нашою довірою.
Злочинність дій місцевої влади, як до трагедії, так після неї полягає в одному - повній відстороненності від налагодження діалогу в суспільстві. Найвища сила влади в тому, щоб не погрожувати цією силою - не так вже і багато дрючків і палиць в неї, як виявилося 2 травня, а в тому, щоб через себе налагодити коммунікації між конфліктуючими сторонами.
Ну, добре, до Майдану влада була простою підстилкою Януковича, безпринципними крадунами, які виконували будь-який наказ, аби красти і далі. А потім? А зараз? Ставши стороною конфлікту в лютому і прийшовши до остаточного краху в травні, оновившись особисто, влада в цілому продовжує ту ж саму відстороненність. Лише поза змінилася - з "ми з тітушками" на "ми ні до чого".
Ані в Одесі, ані в будь-якому іншому місті конфлікти силою влади не вирішиш, невже неясно? Лише діалогом всередині суспільства, де влада буде медіатором, а не третьою стороною конфлікту, можна знизити конфлікт між старим і новим, між пасионаріями і нейтралами. Але, щоб договоритися, треба говорити.

Немає коментарів:

Дописати коментар