Всі публікації цього блогу є моїми особистими думками, які я вирішив оприлюднити з тих чи інших причин.
Ні в якому разі жодна публікація не є поширенням інформації. Жодна з публікацій не є ангажованою будь-ким. Жодна з публікацій не є інспірованою моїми приватними неприязними почуттями до будь-якої особи - якщо, шановний читачу, вам здасться, що воно не так, напишіть мені про це. Я пишу тут лише те, в чому переконаний особисто. Я не претендую на істину в останній інстанції і залишаю за собою право на помилку, а також право на визнання цієї помилки, її виправлення, або впертого обстоювання.

29 січня 2015 р.

Конституція і трибунал



Вже котрий місяць в українському сегменті соцмереж лунають заклики до введення воєнного стану в країні. Радикально і безкомпромісно налаштовані громадяни вимагають від Президента запровадження цього стану. Дехто вважає, що саме цей правовий стан дозволить вершити якесь особливе правосуддя. Я цитую текст демотиватора, який поширюється в тому чи іншому вигляді у Фейсбуці:

Я - за военный трибунал. За любое преступление перед народом - расстрел! Без суда и следствия! По законам военного времени”.

Правда,  стиль цитати дуже нагадує агітки пана Еренбурга або з сумнозвісний  наказ №227? Я навіть не здивуюся, якщо це взагалі точна цитата з якоїсь вкритої пліснявою папки з архіву КДБ. Але мене турбує зараз не походження таких закликів, а те, як певний прошарок патріотично налаштованого суспільства ведеться на такі хибні “вкиди”.


Що було основним підґрунтям Євромайдану? Саме вимога суспільства до законності, до відновлення конституційного ладу в державі, повалення свавілля напівписьменної кремлівської маріонетки Януковича, який намагався узурпувати владні повноваження і обмежити свободи. Який за свій недовгий час перебування на головній посаді в країні перетворив примат закону на примат кримінальних “понять”. То давайте звернемося до Конституції України, яка саме гарантує примат права і розглянемо, що насправді нам дає воєнний стан з точки зору правосуддя, бо ми всі за правову державу - так? Я навмисно цитую статті Конституції цілком, щоб уникнути будь-яких недомовок або спекуляцій, то перепрошую за дещо завеликий текст.

Стаття  64.  Конституційні  права  і  свободи  людини  і  громадянина  не  можуть  бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В  умовах  воєнного  або  надзвичайного  стану  можуть  встановлюватися  окремі  обмеження прав  і  свобод  із  зазначенням  строку  дії  цих  обмежень.  Не  можуть  бути  обмежені  права  і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Ця стаття має вичерпний зміст щодо правових змін в гарантіях громадянських свобод. Тобто, що б не було сказано в інших законах, або навіть в самій Конституції в наступних її частинах, не може протирічити статті 64. Так влаштовано законодавство. Будь-який закон чи підзаконний акт, який протирічить Конституції є юридично нікчемним і його виконання заборонене.

Подивимося, які ж самі свободи не можуть бути обмежені навіть під час воєнного стану.



Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.
Ніхто  не  може  бути  свавільно  позбавлений  життя.  Обов'язок  держави  захищати  життя людини.
Кожен  має  право  захищати  своє  життя  і  здоров'я,  життя  і  здоров'я  інших  людей  від протиправних посягань.

Тобто, ні за яких умов не можна розстрілювати свавільно, як от тут пропонують “без суду і слідства”.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом  органи  можуть  застосувати  тримання  особи  під  вартою  як  тимчасовий  запобіжний захід,  обґрунтованість  якого  протягом  сімдесяти  двох  годин  має  бути  перевірена  судом.
Затримана  особа  негайно  звільняється,  якщо  протягом  сімдесяти  двох  годин  з  моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту  чи  затримання,  роз'яснено  його  права  та  надано  можливість  з  моменту  затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.
Кожний затриманий має право у будь­-який час оскаржити в суді своє затримання.
Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Тобто, ніякими обставинами не виправдано затримання людини більш ніж на 72 години без судової ухвали, а надання затриманому можливості оскаржити своє затримання в суді є конституційним обов’язком установи, яка затримала громадянина.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному  гарантується  право  на  оскарження  в  суді  рішень,  дій  чи  бездіяльності  органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен  має  право  звертатися  за  захистом  своїх  прав  до  Уповноваженого  Верховної  Ради України з прав людини.
Кожен  має  право  після  використання  всіх  національних  засобів  правового  захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен  має  право  будь-якими  не  забороненими  законом  засобами  захищати  свої  права  і свободи від порушень і протиправних посягань.

Тобто, навіть якщо людину осудить якийсь гіпотетичний трибунал, вона має повне право до виконання вироку звертатися до всіх судів вищих інстанцій України, а також до міжнародних судів, якщо всі українські суди залишили вирок незмінним. Ніякий воєнний стан ці права не скасовує.

Стаття 62.  Особа  вважається  невинуватою  у  вчиненні  злочину  і  не  може  бути  піддана кримінальному  покаранню,  доки  її  вину  не  буде  доведено  в  законному  порядку  і  встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У  разі  скасування  вироку  суду  як  неправосудного  держава  відшкодовує  матеріальну  і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Тобто, провина громадянина має бути доведена судом і тільки суд має виключне право встановлювати і факт провини, і відповідальність. Як бачите, знов ніяких “без суда і слідства” Конституцією не передбачено.

І, нарешті, про самий трибунал і можливість його запровадження в Україні по відношенню до громадян. Що таке є трибунал взагалі? Трибунал — надзвичайний суд, частіше (але не обов’язково) військовий, тим чи іншим чином  протиставлений звичайним судам загальної юрисдикції.

Стаття 125.  Система  судів  загальної  юрисдикції  в  Україні  будується  за  принципами територіальності і спеціалізації.
Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.
Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.
Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Як бачите, без жодного посилання на будь-які обставини, створення трибуналів заборонено Конституцією України. Нагадаю також, що з 2010 року навіть всі військові суди (вони і не були трибуналами, а звичайними судами для військових) в Україні скасовано і справи військовослужбовців також розглядаються судами загальної юрисдикції.

Стаття 63.  Особа  не  несе  відповідальності  за  відмову  давати  показання  або  пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Статтю 63 я навів навмисне, лише з тією метою, щоб однозначно показати її повну відповідність статті 27, в якій заборонено свавільне позбавлення громадянина життя. Нагадую також, що серед всіх можливих кримінальних покарань законодавство України не передбачає одного - страти. Життя засудженого за будь-які злочини залишається недоторканим і його захист гарантується Конституцією. Коли про розстріли кажуть московські дегенерати-реконструктори або нелюді з ГРУ і ФСБ, мене це не дивує - більшість з них щойно злізла з комуністичного дерева і навіть хвіст ще не відпав. А коли про страти кажуть мої освічені і цивілізовані співвітчизники, мене це засмучує вкрай. Верховенство права - це той величезний цивілізаційний розрив між Україною і Російською Федерацією, який і обумовлює підтримку України всім цивілізованим світом, який надає нам великий шанс перемогти і вирватися із полону нелюдської рабовласницької системи “руського миру”.

Немає коментарів:

Дописати коментар